Лебедина зграя. Зелені Млини - Страница 87

Перед цим нагодилася до Вавилона так звана буксирна бригада по заготівлі хліба. Іще восени куркульня заховала хліб, щоб не віддати його державі, та й колгоспи, якби ті виникли, — залишити без насіння. Буксирники приїхали з велетенськими сталевими щупами, які легко могли проникати на два–три метри у глиб вавилонського ґрунту, проштрикували утоптані подвір'я наскрізь, прохромлювали старовинні селянські скрині, заховані під землею, а кінчики тих щупів були змайстровані так мудро, мали такі западини, що досить їм було натрапити на хліб у найхитрішій схованці, і вони неодмінно виймали на поверхню кілька ціленьких зерен. Бригада чимало прихованого хліба виявила в Прицькому, в Овечому, навіть у Чупринках, а це перебралася зі своїми щупами до Вавилона.

У бригаді було кілька жінок, їх остерігалися найбільше, бо жінок не можна було ні підкупити, ні вблагати, вони захищалися тим, що їхні діти в містах без хліба. Вони прибули з Краматорська, а очолювала бригаду Іванна Іванівна, дружина самого Теслі. Се була висока, худорлява і сувора на вигляд жінка, від якої не було жодної пощади багатіям, зате ніхто з бідніших селян не міг поскаржитися на її дії. Вона не зважала на доказувачів, не заводила з ними ніякого панібратства. Відбивалась од них досить одверто: «Самі знаємо, де шукати і в кого шукати». Помітила, що декотрі нашіптувачі ладні були залишити своїх сусідів без шматка хліба. А то теж Вавилон…

Квартирувала Іванна Іванівна у Кожушних, задружила з Мальвою. Мальва хотіла народжувати дитя тут, удома, але Іванна Іванівна наполягала на тому, щоб відвезти її до районної лікарні. Бригадирка знала про Теслине квартирантство, про Варочку Шатрову, про все відразу ж написав їй із Глинська якийсь уболівальник за Теслю, за його революційну непотьмарність (міг те зробити і сам Харитон Гапочка, глинський поштмейстер), але Іванна Іванівна не надала тому такої ваги, як дехто надавав тут, у Глинську. Вона не кинула заводу, діток і не помчала до Глинська. Як це виглядало б для всіх і для самого Теслі? Як недовір'я, як страх втратити чоловіка? Та коли формували буксирні бригади, Іванна Іванівна попросилася саме до цього району. Зовсім переїде до Глинська після того, як дітки закінчать школу. Вже недовго.

Щосуботи буксирники збиралися на гойдалку, браталися на ній із вавилонянами. Завітав якось на гойдалку і Тесля (завернув сюди з Прицького, де також створювався колгосп), став на кленову дошку з дружиною, літали вони спочатку невисоко, хоч як підбурювали їх буксирники, плавали собі, та ось в Іванні Іванівні прокинулася душа нестримна, бунтівлива, підхопила вона свого мужа і сміючись помчала геть аж над в'язки. Тесля, коли зависав над прірвою, то заплющував очі — така безодня відкривалася під ним кожного разу. А краматорці захоплювалися бригадиркою, лементували, підігрівали її.

Цап Фабіян влаштовувався неподалік од гойдалки, найчастіше під кущами шипшини, що оживала бруньками, й, поклавши бороду на потерті коліна, спостерігав за гойдалкою, на якій літали краматорці з вавилонянами. Жахався від думки, що всі ці люди, які зараз ширяють під саме небо, колись можуть повбиватися, і тоді для кожного Левко Хоробрий виготує по гарній труні. Безсмертними ж він вважав лише себе і свого хазяїна, може, тому, що вони обидва досі не ставали на гойдалку. Чоловік боявся вишини, а цап не міг добрати собі пари до польоту.

Та якось цап Фабіян дочекався, поки всі порозходилися від гойдалки, і, вибравшись із торішніх бур'янів, підійшов до неї з наміром також політати. Він не мав способу забратися на гойдалку, та коли б це і вдалося йому, то все одно не міг би зрушити з місця, бо нікому було підштовхнути. Тоді цап, не полишений фантазії, уявив самого себе на тій гойдалці й стукнув її рогами. Гойдалка побігла вгору, а потім знову повернулася. Це йому сподобалося, він повторив свою витівку вдруге, втретє. Далі захотілося сягнути людської височини. Коли гойдалка втихла, він одійшов від неї подалі, розігнався і на повному бігу вдарив рогами в ребро дошки. Гойдалка полетіла ввись, а цап стояв на землі, заворожений висотою, якої досяг, але не здогадався втекти, і дошка з усього лету вдарила його по кручених паничах. Цап упав непритомний.

Над ним усю ніч похитувалася людська гойдалка. Він помирав, напевне, вважаючи свою смерть прекрасною, адже досяг висоти, майже неймовірної для нього. Вранці цапа знайшли під гойдалкою холодного. Ніхто не знав, як він загинув. Дехто вважав, що його смерть — то пересторога для філософа. І лише Левко Хоробрий склав собі більш–менш повне уявлення про цапову смерть. Але про все, що знають філософи, потім довідуються всі. Левко Хоробрий не міг не розповісти про останню витівку свого цапа. Згодом появилася легенда, що цап приходить щоночі на гойдалку і літає там шалено. Хтось нібито навіть бачив його, і це було видовисько незвичайне: цап на гойдалці.

Філософ був заінтригований і однієї ночі сам прийшов сюди. Він заховався неподалік і став чекати. І чи то привиділось йому, чи так було насправді, але десь опівночі скрипнула гойдалка між старими в'язами.

«Цап!» — вирішив Левко і, вибравшись із схованки, підійшов ближче — навіть в окулярах він недобачав уночі.

На гойдалці літало двоє з буксирної бригади. Потай од Вавилона, вони вигойдували тут свою любов, немовби хотіли вирватися з ночі до зірок, до синього неба, на якому малювалися крилато й красиво. Фабіян упізнав їх, обоє з Краматорська — юнак і дівчина.

— Це ви, Фабіяне? — запитали його з висі.