Лебедина зграя. Зелені Млини - Страница 156

156

— Хіба за цим стане? Тут тільки свисни. Але ви, бува, не переплутали, що це сьогодні? Явтуха та Єремії?

— За кого ви мене маєте, Явтуше? Фірма солідна, спирається на письмові джерела. Ось. — Дістав святці і прочитав: — «Раби божі Явтух та Єремія мають той день на останню п'ятницю Великого посту».

Явтушок викликав з хати Прісю, аби та поглянула, хто до них прийшов, та почула на власні вуха той запис у святцях: Єремія Гулий і він, Явтушок, мають сьогодні право на спочинок та на пиріг з потрібкою.

Почали вони вдвох, потім нагодилися сусіди, тоді сусіди сусідів, а далі сам Варивон Ткачук — к вечору буяли такі учти, яких уже давно не знав Вавилон. Пироги з потрібкою виймаються з печі прямо на стіл — гарячі та пахучі. Фабіян сказав про Явтушка похвальне слово, розкривши його соціальне та історичне коріння, а коли філософ почав говорити про його походження з козаків Голих, Явтушок просльозився. З комори за цей день зникло півкабанця, а м'яса не залишилось навіть на великодні ковбаси, і Пріся потім кляла не так Явтушка, як двох Фабіянів, казала, що вони один одного варті.

Єремія Гулий, іменини якого Фабіян самочинно переніс на наступний день, тушки кабанячої не мав, то зарізав велетенського індика, Гулиха його ціленького посадовила до печі на залізному пекачі, яким користувалися іще на кухні панів Родзінських. Коли індика витягли з печі, то його пахощі зачуто було на Вавилоні, а гості і не забарилися.

Єремія Гулий, тракторист, працьовитий тихий чоловік, але відлюдкуватий до смішного, непомітно вивтікав з хати, коли Фабіян заходився казати про нього похвальне слово. Однак Єремія все чув (він причаївся в сінях) і потім, через багато днів по іменинах, зустрівши філософа на Вавилоні, запитав таємниче:

«Фабіяне, даруйте, коли я щось не те кажу, але звідки ви знаєте про мене оте все, що говорили на моїх іменинах?»

«Єремія, доки твій тракторець щоночі гуде за Вавилоном, я в цей час читаю книжки, а там про тебе геть–чисто все написано».

«Ви таке наговорили про мене, що моя Оляна тепер дивиться на мене як на Бога. То було і рушника не подасть, а це заходилася мити мені ноги. Я, звичайно, не дозволив».

«І даремно, Єремія. Миття ніг нагадує мужчині, ким він є в домі й у районі. Ти кращий тракторист у районі, й ноги твої чогось та варті. Приходь завтра до Протасика, до листоноші, я говоритиму про його ноги, і почуєш, яка це чудова річ — ноги, доки вони носять людину по світу…»

«А що, його день завтра?»

«Так, завтра Маркіяна».

«А сьогодні що?»

«Вихідний сьогодні».

«І таке буває?»

«К великому прискорбію. Нема у Вавилоні Теофана. А сьогодні Теофана, або Теофіла».

«А якщо податися далі? Я знаю одного Теофана в Козові. Прицепщиком був у мене минулої осені. А в Прицькому Теофан на Теофанові».

«От бачиш, яке упущення».

Аж тут і Протасик з сумкою. Меткий, босий, у кашкеті поштарському, і сорочка в петлицях. От тільки взуванок не настачити, то великий марафонець мусить ходити босий. Летить! Щойно прибився з Глинська. Щось термінове для правління. І гадки не має, що завтра у нього день народження, і Фабіян уже готує застольну про його прудкі ноги, на одній з яких шостий відросток. «Саме той шостий, що стирчить убік, і є основною опорою для упротиваження поштарської сумки… Якби не отой шостий — Протасик міг би перекинутись». З цього він і почне хвалу за Протасика.

Наступного дня все облаштувалося. Приїхав сам начальник глинської пошти Харитон Галочка на бричці, з кучером. Вшанували ноги Протасика, та так, що самі позбулися ніг і заночували в подвір'ї на спориші. Харитон Гапочка спав на подушках. Протасик не міг надякуватися Фабіянові. Нечувана річ, щоб сам Харитон Гапочка приїхав у гості до листоноші. Шостий палець на лівиці, завдяки Фабіяну, перетворився в таке достоїнство Протасика, що Харитон Тапочка віднині хотів би мати усіх листонош шестипальких. Фабіян справив на Гапочку найкраще враження, яке тільки міг справити вавилонський філософ на глинського поштмейстера. Обидва були раді з того знайомства, вранці Фабіян відшукав у своїх святцях Харитона й, по суті, поклав початок нової парафії. То був вихід до Глинська, а те не могло скінчитися лише на Гапочці, через Гапочку до Фабіянових святців потраплять, напевне, і достойніші глинські мужі.

А поки що його увага прикута до вавилонян. Ті вже так звиклися з цим ритуалом, що, коли Фабіян не приходив до когось на день ангела, це розцінювалося не інакше як нехтування іменинника. Усім, за деяким, щоправда, винятком, імпонували вид цього мислителя, спосіб його мислення та промови на учтах. І найменшу людину він умів возвисити в очах інших (скажімо, Протасика в очах Тапочки). Вавилонський актив узяв собі за правило бувати на іменинах у більш–менш постійному складі: Ткачук, Соколюк з Даринкою, обидва Бути — батько і син, обидва Раденькі — Федот і Федір (сини братів Раденьких), троє Павлюків–ковалів — члени правління, Рузя Джура — слава та гордість Вавилона, Явтушок (як страховий агент) і, звичайно ж, Савка Чибіс — виконавець. Бачимо тут чимало шанованих людей, які могли б окрасити собою будь–які іменини, але найпрекраснішим доповненням до них був, звичайно ж, філософ з цапом. Вважалося, що присутність цапа на іменинах вносить у це свято щось символічне, якщо не вічне, бо, якщо вірити Фабіянові, цим створінням деякі древні народи поклонялися як богам.

«Ніхто з вас, — говорив про нього Фабіян, — не має такого вірного товариша, якого маю я в особі цього рогатого мовчуна. Я певен, що прилучення цих істот до цивілізації виправдало себе. Якби Дон Кіхот замість Санчо Панси мав звичайного цапа, то він, напевне, зробив би набагато менше помилок, яких припустився за своє життя, адже в кожному з нас живе підбурювач до шаленства і тих гірших пристрастей, яким наділили нас наші праотці».

156