Лебедина зграя. Зелені Млини - Страница 157

157

Смуга іменин тривала всю зиму, весну, потім мала велику перерву геть аж до осені (колись діяв суворий закон дітонародження), Фабіян на цей час перебирався у звичайну свою одежу і ставав вагарем біля молотарки, будучи там, принаймні в очах Варивона, за взірець чесності та безкорисливості. Цап на цей час також був на утриманні громадської кухні.

Явтушок нікудишньо орієнтувався у великих революційних ситуаціях, завше блукав і опинявся серед розбитих, за винятком хіба що тих небагатьох днів, коли був коноводом у Першій Кінній, перемогу якої над білополяками потім безсоромно приписував собі, оскільки у вирішальну мить начебто подав командарму свіжого коня замість покаліченого під ним шрапнеллю. Щоправда, тоді ніхто не завважив цього подвигу, окрім самого командарма, але такий епізод під Бродами трапився й справді міг позначитись на всій операції. Після того, коли починалась атака, Явтушок не спускав очей з командарма, тримаючи для нього напоготові запасного коня, але нагоди проявити себе вдруге більше не було; і командарм і кінь під ним були ніби заворожені від куль та снарядів, то Явтушок так і не зміг у тому поході прославитись. Лише полишив там шмат тіла, відбатованого озвірілим полячком зненацька.

Зате в маленьких житейських подіях Явтушок міг би бути зарахованим до видатних людей. Це проявилось іще в часи лікнепу. За три вечори Явтушок навчився читати, на шостий вечір він уже вільно писав друкованими, на другому тижні писав писаними, а через місяць уже сам вів групу найтупіших до науки лікнепівців, серед яких була і Пріся, що так і не змогла здолати хитромудрість словотвору із складів. А що Явтушок пізніше не вибився у великі люди, то вже зовсім не його вина, то слід відносити до недоліків самої системи висування людей, в якій перевагу надавалось не таким складним та суперечливим істотам, як Явтушок, через неможливість визначити бодай приблизно, де така істота може опинитися на випадок тих чи тих соціальних ускладнень чи класових загострень. Адже «обезземелення» не лише позитивно впливало на людину, але й викликало у ній такі несподівані зміни, яких не могла в деталях передбачити жодна світова філософія.

Явтушок був одним з таких, усуспільнена земля спершу викликала в ньому почуття великої людської туги по ній, далі — байдужість, а пізніше у Явтушка появилось до землі почуття зневаги, а може, навіть і ворожнечі. Тим–то він і намагався одійти від неї, охоче сам про це висловлювався, а згодом, добровільно застрахувавши своє життя, несподівано для себе й для вавилонян вибився у страхові агенти на вавилонському кущі.

До Явтушка цей пост обіймав якийсь глинський ледащо, поважний на вигляд вусань, який навідувався сюди вряди–годи на велосипеді і з тим вирушав додому, не застрахувавши за весь час ні одної живої душі, крім Явтушка. «Від чого їх страхувати? — скаржився він Явтушку, передаючи справи «агентства» по акту. — Чуми нема, сибірки нема, градобої хоч і є, то в свинячий голос, так що робота тут буде у вас, товаришу Голий, не бий лежачого, якби мені бодай наполовину ближче додому, то я б кращого місця і не бажав. Як написано у Псалтирі — «праздне місце». Роботуна (таке його прізвище) поставили у Глинську начальником ярмарку («Горе тому ярмарку», — подумав Явтушок), а Явтушок почав службу з наведення в конторці належного вигляду. Заслав сюди Прісю, щоб побілила стіни, вимила підлогу, вікно. Потім обклеїв стіни різними закликами про вигоди страхування (цілий рулон їх Роботун навіть не спромігся розгорнути, так і стояли у куточку, перев'язані шпагатом). Наступного ж дня Явтушок став до виконання службових обов'язків страхового агента, відповідно одягшись для того найсумлінніше, з самого ранку засівши за столик, в шухлядах якого зберігалась історія бездіяльності попереднього страхового агента (різні бланки і форми, у які Явтушок мав вдихнути хоч якісь ознаки життя). У перші дні вражало його буквально все, і насамперед плакати, що обіймали його з трьох боків. І вже зовсім відкидало Явтушка від донинішнього способу життя усвідомлення того, що він сидить за державним столом, прийнятим від Роботуна по акту, а до стола того прикріплено бляшку, на якій викарбувано інвентарний номер — 2707. По тому Явтушок збагнув, що таких службовців, як він, у Держстрасі не так–то й багато — 2707. Отже, нарешті й він щось важить…

Перші дні Явтушок вирішив працювати без обідніх перерв, аби вже бодай тим засвідчити свою відданість справі. Обіди з двох страв йому приносив сюди щоразу один з його синів. Вже по самих обідах Явтушок не міг не помітити, що в очах Прісі як особа він піднявся височенько, обіди для нього готувалися набагато старанніше, ніж досі, але клятий Вавилон, за винятком хіба що Савки Чибіса, ніби й не помічав великого Явтушкового злету, і за всі дні жоден вавилонянин не завдав собі клопоту бодай зазирнути до страхової кімнати й помилуватись на нового агента 2707. Керівник райстраху Швабський також не появлявся, і Явтушок з кожним днем дедалі гостріше відчував непотрібність своєї контори, а отже, і себе самого у ній. Як на теє, ні градобою, ані якого іншого стихійного лиха за цей час не сталося, і Явтушок через те не мав навіть приводу нагадати про себе Ткачуку, який застрахував горох (ця культура дуже боїться градобою) та цукрові буряки іще за Роботуна. Нічого такого не сталося за цей час і в сусідніх колгоспах, ті своєчасно сплатили страховку безпосередньо в Глинськ, забувши про існування контори, очоленої Явтушком. Але від того діяльний Явтушків геній не вгасав анітрохи, й, на відміну від свого попередника, він вирішив зрушити з мертвої точки індивідуальне страхування. Першим було обрано самого товариша Ткачука, вавилонського голову, який і справді дихав на ладан.

157