Лебедина зграя. Зелені Млини - Страница 175

175

Розділ другий

Ксан Ксанич тоді ж перебрався до Соколюків, і вже наступного ранку Явтушок змушений був привітатися з ним, притому щонайлюб'язніше — сусід є сусід. Ксан Ксанич відповів так, неначе побачив Явтушка вперше, неначе за одну ніч забуто про все, мовляв, солдат солдата зрозуміє краще за рідного тата. Весь день копав картоплю з Дариною на її городі й почував себе там неабияким господарем. Явтушок не мав до Ксана Ксанича ніяких претензій, дорікав лише Прісі, що та так швидко, ще й не встиг Явтушок загинути на війні, як уже надбала собі приймачка, притому ж набагато молодшого й удатнішого за рідного чоловіка, а те допікає. Тепер бачили його з Даринкою, Явтушок усе спльовував спересердя, бубонів до Прісі: «А втім, усі ви одним миром мазані. Хотів би я лишень побачити, як поведеться Лук'ян, коли застане Ксана Ксанича з Даринкою на картоплі». Та Лук'ян не появлявся, а Ксан Ксанич дедалі певніше утверджувався там як господар. Погукукав на Даринчиних дітей, вечорами кликав качок із ставу на свій лад (пул, пул, пул, пул!), заходився вшивати стріху, яку Лук'ян був зовсім занедбав, наче не збирався більше жити під нею. Одне слово, осів тут надовго й ґрунтовно, либонь, лаштувався перезимувати у Вавилоні, ба навіть задружив з Явтушком. Та ось його примітили нові вавилонські власті й прислали по нього Савку Чибіса. Ксан Ксанич не став ходити до управи, нашвидкуруч зібрався в іншу дорогу, та тільки його й бачили у Вавилоні. Лише Даринка який тиждень тужила по ньому, сама дошивала стріху, сама погукувала на дітей і навіть качок докликалась зі ставу на його лад: пул–пул–пул–пул! — чого вже Явтушок ніяк не міг стерпіти, вибігав з подвір'я і кричав Даринці: «Як ти кличеш вавилонську качку, щоб тебе за пупа пулало?!» Та як засокоче по–качиному: тась–тась–тась–тась! — тут не те що свої, але й чужі качки залишають ряску та чалять до берега. Тоді запитував про Ксана Ксанича: «Нема?» — «Нема. Видно, додому подався…»

Та Явтушок і без неї догадувався, куди міг подітися Ксан Ксанич. Подався, напевне, до Пилипа Живого, у Рогачин. Це сусідній з Глинським район. Бо через кілька днів після зникнення Ксана Ксанича безслідно зник і Пустовойт, попередній староста, надісланий сюди з Гданська самим гебітскомісаром. Наляканий загадковим зникненням старости, гебітс наслав на Вавилон шефа гестапо Ріхтера, той нитку за ниткою розсотав і сам клубочок, добравшись до постаті Ксана Ксанича. Хто такий, звідки прийшов, де подівся? Явтушок огинався на допиті, як тільки міг, але під загрозою смерті мусив признатися про все. Зі страху Явтушок так розбазікався, що ледве не погубив рідну Прісю. Врятувало її хіба що те, що Прісине знайомство з старшиною відбулося іще до приходу німців, він був у неї на постої, коли тут стояв фронт, а втікши з полону, опинився у неї зовсім випадково і був недовго, бо ж скоро повернувся і її Явтушок, рідний її чоловік, оцей самий, що ладен і рідного батечка занапастити зі страху. Якби Ріхтер не німець, а свій чоловік, то Явтушок нізащо не потерпів би такого наговору рідної дружини, побив би Прісю, але при чужоземцеві поклав честь на собі, лише показав їй з–під поли кулака, червоного від люті. Бісило і те, що Ксана Ксанича вона має за справжнього героя, тоді як Явтушок набагато пізніше опинився у полоні, аніж старшина.

— Ви з ним спали? — поцікавився Ріхтер.

Пріся вже й не знала, що казати. Зиркнула на чужинця, мовляв, господь з вами, хіба ж я можу признатися при Явтушку. Але Явтушок, бачачи, з ким має справу, сказав за неї:

— А хіба ваші німкені не сплять з чужими старшинами?

— Сплять… — засміявся Ріхтер, і те, либонь, врятувало Прісю. Її відпустили, Даринку ж чомусь не стали тривожити, лише наказали Явтушку пильнувати за її хатою вдень і вночі, а як тільки появиться Ксан Ксанич (а він неодмінно появиться, — запевнив Ріхтер), то Явтушок терміново має дати знати про те йому, Ріхтеру. І то конче йому, а не кому–небудь іншому. Явтушок погодився.

За перекладача на допиті був австрієць Шварц. Він недобре зміряв Явтушка поглядом, подумав: «А цей чолов'яга піде далеко та ще накоїть лиха для Вавилона». Пристукнув дерев'янкою двічі чи й тричі поспіль, що могло бути засторогою для Явтушка. Ріхтеру ж явно сподобався цей вавилонянин, сподобався чи не своєю готовністю до всього, він сказав, що такого можна було б настановити і старостою, але Шварц делікатно відвів цю кандидатуру і назвав замість Явтушка Фабіяна.

А Явтушок, ледь опинившись на волі, відразу ж побіг до Даринки і попередив її про все. Тепер вони вдвох виглядали Ксана Ксанича, щоб сказати йому, що за ним стежать, та Ксан Ксанич, якщо вірити Даринці, не появлявся ані вдень, ані вночі, принаймні Явтушок так і не дочекався його. Ріхтер також начебто забув про Ксана Ксанича. Але після замаху на гебітскомісара, вчиненого в самому Глинську (було вбито шофера, самого ж гебітса чорт не взяв), гестапо знову згадало про Ксана Ксанича. Фабіяну, який за рекомендацією Шварца тимчасово виконував роль старости, наказано переправити Явтушка до гестапо. «Ще б я переправляв його, — обурився Фабіян. — Піди, Савко, скажи йому, нехай чеше до них пішечки».

— Ну? — запитав Ріхтер цього разу без перекладача, віч–на–віч.

— Нема. Я пильную, ночей не сплю — ні духу ні слуху.

Тоді Ріхтер узяв зі стола фотографію і показав Явтушку:

— Він?

З фотографії дивився чоловік зовсім незнайомий, та Явтушок, повагавшись, знайшов за краще признати його:

— Він, пане начальнику, натурально він, Ксан Ксанич. — Ткнув пальцем у вуса невідомого: — Вуса його, ну і голова, певна річ. Старшинська голова. Я цих старшин впізнаю з першого погляду, сьорбнув від них горя, добра б їм не було. Тільки що — відразу ж на плац, і ать–два, ать–два! — він закрокував по кімнаті, прибравши такої виправки, що Ріхтер просто зачудувався Явтушком. Подумав: ось кому бути вавилонським старостою, а не отому безвольному сухов'язому старцеві, за якого чомусь ратує Шварц. Але зараз Явтушок був лише заручником в очах Ріхтера.

175