Лебедина зграя. Зелені Млини - Страница 99

Добравшись до Лебедина, Тесля вже не застав там свого батька — старого видворили за межі республіки як злісного ворога колгоспного ладу. (Тут Гапочка так розсміявся, що мусив закрити долонею власного рота.) Йому, тобто синові, не залишилось чогось іншого, як самому подати заяву в колгосп, усуспільнити батькову хату, а також волика та індиків, яких старий розтикав по родичах, аби ті птахи не дістались колгоспові. Одначе Теслин приїзд в Лебедин виявився не лише необхідним, а й до певної міри своєчасним. Йому разом з іншими лебединськими комуністами вдалося врятувати від ножа сто сімдесят воликів, а сам він став за старшого воловника і доглядав тепер ту грізну силу, яка має витягти Лебедин у майбутнє. Сто з лишком воликів, притому найкращих, за почином батечка, було прирізано, складено у бодні, солі ж виявилось обмаль, то з настанням тепла м'ясо точать черви (тут Гапочка згадав про свої запаси солі, яких вистачило б на кілька бодень). Лише сто шкір волячих знято з бантин і здано державі — вийде добра тисяча підошов, а то вже також чимало. Тесля їздив у Харків, до Косіора, той кілька днів не приймав його, то Тесля переадресувався до Чубаря, голови Раднаркому, розповів йому, що і як; товариш Чубар дуже уважно поставився до Теслиного горя, а десь за тиждень, коли дорога підсохла, сам приїхав у Лебедин, зібрав сход і порадив лебединцям обрати Максима Теслю головою колгоспу замість приїжджого примаковця із Сум, чоловіка гарячого, але мало досвідченого в сільських ділах. От який поворот у житті Теслі.

Новий голова сіє. Воликів багато, а плугів катма, їх завше в Лебедині було обмаль, то доводиться закладати по дві–три пари до плуга і поганяти чимдуж. І закінчується лист: «Оремо глибоко, розорюємо межі назавше, так, напевне, римляни розорювали Карфаген. Не залишаємо й згадки про жодного і найменшого супостата, шкода, що батько не бачить цього велетенського суцільного поля, адже сам він, будучи іще бідаком, колись мріяв про це. Жаль мені батька, бо ж батько у кожного з нас один. Ну, а як там твоя весна?..

…Я тут, у Глинську, а комуну передав на Мальву. Вона взялась за діло гаряче, та тільки дні комуни, вважай, полічені. І там має бути колгосп, комуну розглядають тепер, як утопію мрійників, але ж я з цим ніяк погодитись не можу, особисто для мене комуна була предтечею майбутнього. Нашого майбутнього. Можливо, я не все розумію, життя покаже. А тим часом дні й ночі мотаюсь по селах, обмаль насіння, обмаль збруї для тягла (підступні дії ворогів!), прислані іще при тобі тракторці зібрав до одної бригади, бригадиром поставив Даринку Соколюк (ту, що ти посилав на курси, бідова виявилась жінка), оце днями придушили «бабський бунт» у Прицькому (контра не дрімає!). Харитона Гапочку доведеться віддати до суду за зникнення великої партії плакатів, які до Глинська надіслано, але не отримано. На плакатах було написано: «Пильність і ще раз пильність! Ворог діє тихою сапою». І малюнок. Уявляєш собі, яка втрата на даний історичний момент. Двох прийняли до партії: Лук'яна Соколюка, ти, либонь, пам'ятаєш його — друг Рубана. Свого брата, заколотника, він таки піймав у Вавилоні і привів до Македонського. А другого прийняли із Журбова, робітника цукрозаводу, того, що кожні свята вішав червоний прапор на заводській трубі, ризикуючи життям. Ти ж бо бачив цю трубу — висота страшенна!

Пересилаю тобі лист Іванни, прийшов на райком невдовзі, як ти поїхав від нас, не знаю, що там у ньому, а Гапочка напевне прочитав, бо конверт побував над парою… Привіт ще тобі од Варі. Якось зайшла сюди, в райком, розпитувала про тебе. Сказав я їй, що ти поїхав у Лебедин, а вона: «Той Лебедин, напевне, білий?» Кажу, що не знаю, не бував там. Але ось так ненароком ми вигадали для тебе Білий Лебедин. І тепер все мені видає, що ти не в тому реальному, а в якомусь Білому Лебедині. Варя чудова, я б охоче перебрався до неї, якби мій друг з Білого Лебедина не побував у її квартирантах до мене. І чи ж не я дорікав його за те? Хо–хо–хо!.. Повертаюсь із колгоспів пізно, стелю на просидженому дивані, лягаю спати без вечері, а вдосвіта вже на ногах, у дорозі. Либонь, нема необлаштованіших людей за нас, комуністів, і це, мабуть, триватиме ще довго, бо ніхто так не вміє ускладнювати своє життя, як ми. А колесо твоє крутиться під корчмою. Саму корчму я прикрив на час сівби, щоб не тремтіли руки у сівачів. Тепер і самому повечеряти ніде. І скупатись ніде. Вода у Бузі холодна–холодна. То правда, що ти навіть взимку мився у Бузі, мав там свою ополонку?»

А ще про Мальву писав, скупо, як про чужу…

Мальва живе в його кімнаті, їздить на його коні, править комуною. Горить молоко в матері, то Мальва в полі, не сходячи з коня, зціджує його, а сина доглядає стара Кожушна. Як потепліло, виносить його у ночвах на гойдалку й колише над прірвою. Немовля зовсім одвикло од хатньої колиски. Не інакше, як стара заповзялась виколихати з нього нового поета для комуни. Казано ж, старе — що мале. Та коли співають вавилонські півні, дитя впивається у той спів очицями. Радіє стара, прецінь з того, що Мальва її не безплідна, як подейкували, нехай запізно, а знайшлося у неї дитя. Отож і виносить його почванитись перед плодючим Вавилоном.

Коли Синиця заночовує в райкомі, то бачить Варю, та ходить повз райком на роботу. Раненько йде, Глинськ тільки–но пробуджується. У білих туфлях і в білому костюмі з отого найтоншого домотканого полотна (тринадцятка) й вибіленого–вибіленого. Либонь, у Глинську є гарні кравчині, бо костюм пошитий зі смаком, до талії, надає постаті тієї доброї стриманої граціозності, де поруч простота і скромність. З деяких пір Глинськ не терпить непманського фанфаронства в одежі, ба навіть у жіночій. Спостерігаючи за нею, Клим Іванович тримається поодаль од вікна (воно ж бо відчинене), але Варя й при цих застереженнях ніби відчуває на собі його погляд й ані разу не пройде, щоб не глянути на вікно. Посміхнеться в душі — колись вона мала звичку посилати у те вікно ледь помітне вітання. Клим Іванович про це не знає, лише здогадується, що так могло бути, і щоразу ловить себе на тому, що йому бракує зараз бодай ось такого вітання цієї жінки. Хто вигадав, що йому не можна закохатися у Варю Шатрову через такі й такі перестороги? Він–бо сам і вигадав… Ніде не написано для нього цих пересторог.